finadv.ltd :: Адвокатське бюро «ВЕКТОР» :: Податковий адвокат :: Оскарження податкових повідомлень-рішень фіскальної служби, штрафів Держпраці :: Розблокувати накладну ::
 

Оподаткування: огляд судової практики Верховного суду за квітень 2022 року

 

У добірці судових рішень Верховного Суду за квітень 2022 року висвітлені питання:

 

- право платника подати декларації з ПДВ поштою, якщо статус платника ПДВ податкова не відновлює,
- презумпція правомірності платника податків при відшкодуванні ПДВ,
- чи правомірне інспекційне відвідування інспекцією праці неприбуткових організацій,
- розмір рентної плати може змінюватися раніше ніж за 6 місяців до початку бюджетного періоду,
- сплата ЄСВ за період, коли діяло правило про звільнення від відповідальності за несвоєчасну сплату ЄСВ внаслідок АТО.

 

 

І. ПДВ. ВІДШКОДУВАННЯ

 

1.1. Про можливість та право платника засобами поштового зв’язку подати податкову декларацію разом із заявою про повернення сум бюджетного відшкодування

 

Постанова ВС від 11.04.2022  у справі за № 520/4810/2020

 

Стислий висновок: якщо відбувається блокування, тривале не відновлення попереднього стану платника податків та об`єктивних перешкод, що створює контролюючий орган, платник податків вправі подати декларацію з ПДВ та заяву про відшкодування навіть засобами поштового зв’язку, а не виключно в електронній формі.

 

Суть спору: Платник податків домігся скасування рішення податкового органу про анулювання статусу ПДВ, та потім звернувся до суду з вимогою про визнання протиправною та стягнення бюджетного відшкодування, при цьому податкову декларацію та заяву про відшкодування подав засобами поштового зв’язку.

 

Натомість податковий орган заявляв, що підставою для не внесення заяви до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування як зазначав відповідача стали обставини анулювання Товариству реєстрації платника ПДВ, тобто станом на момент подання декларації з ПДВ позивач не був платником ПДВ, а звітність подана засобами поштового зв`язку, тобто з порушенням вимог пункту 49.4 статті 49 ПК України [податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі контролюючому органу всіма платниками цього податку з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронні довірчі послуги"].

 

Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги та вважав, що скасування рішення податкового органу про анулювання реєстрації платника ПДВ позивача з моменту його прийняття, а тому це є достатньою правовою підставою для прийняття декларації з ПДВ за травень 2019 року та внесення в Реєстр заяв про повернення сум бюджетного відшкодування даних щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування згідно з податковою декларацією.

 

Апеляційний суд скасував рішення першої інстанції та зазначив, що Платник податків мав відновити статус платника ПДВ, звернувшись до виконавчої служби, натомість Платник податків заявив про бюджетного відшкодування та намагається уникнути уникнути проведення контролюючим органом камеральної перевірки, що вимагається приписами податкового законодавства в питаннях бюджетного відшкодування.

 

 

Позиція ВС: Суд вважає, що внаслідок противного блокування, тривалого не відновлення попереднього стану платника податків та об`єктивних перешкод, що створює контролюючий орган відносно позивача, не позбавляє останнього на подання податкової звітності та заяви про бюджетне відшкодування у спосіб, визначений підпунктом "б" пункту 49.3 статті 49 ПК України. Іншого законного та можливого способу для сторони не існувало.

Суд приходить до висновку, що єдино можливим в межах цієї справи способом відновлення порушеного права позивача стало подання ним відповідної декларації та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування засобами поштового зв`язку, як то передбачено п.п.«б» п. 49.3 ст. 49 ПК України.

 

Якщо у встановленому законом порядку контролюючий орган не відмовив у прийнятті поданої платником податків податкової звітності, її необхідно вважати прийнятою відповідно до підпункту 49.9.2 пункту 49.9 статті 49 Податкового кодексу України 11 квітня 2022 року.

 

Результат: ВС задовольнив касаційну скаргу Платника податків частково. Підтримав позицію першої інстанції щодо визнання бездіяльності відповідачів протиправною щодо невнесення до Реєстру заяв повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість даних щодо наявності узгодженої суми бюджетного відшкодування ПДВ, а щодо стягнення бюджетного відшкодування – відмовив, заявивши про передчасність.

 

***

 

 

1.2. Презумпція добросовісності платника та економічна виправданість його дій

 

Постанова ВС від 27.04.2022  у справі за № 200/5932/19-а

 

Стислий висновок: визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку

 

Суть спору: Платник податків звернувся до суду з вимогою про скасування податкового повідомлення-рішення про зменшення бюджетного відшкодування.

 

Позиція ВС:  Суд зазначає, що при вирішення податкових спорів, суд виходить із презумпції добросовісності платника, яка резюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

 

Подання платником податку до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

 

Слід зазначити, що недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, водночас такі докази податковим органом в акті перевірки не наведено та реальність виконання господарських операцій не спростовано, як і не зазначено жодних належних доказів на підтвердження того, що визначені умовами договорів не виконано.

 

При цьому, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності основних фондів, працівників у штаті, подання або  не подання  податкової звітності.

 

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме: платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

 

Результат: ВС підтримав рішення попередніх інстанцій про часткове задоволення позовних вимог Платника податків та відмовив у задоволенні касаційної скарги податкового органу.

 

  

 

ІІ. РЕНТНА ПЛАТА

2.1. У питаннях стабільності податкового законодавства щодо рентної плати, Держава в інтересах суспільства може змінювати податки менше ніж за 6 місяців до початку нового бюджетного періоду

  

Постанова ВС від 19.04.2022  у справі за № 816/687/16

 

Стислий висновок: підвищення рентної плати раніше ніж за шість місяців до початку нового бюджетного періоду не порушило норми Конституції України, було пропорційним у відповідній ситуації щодо втручання держави у право власності платників податків, для яких був встановлений обов`язок сплатити до бюджету додаткові кошти, а також забезпечило баланс між публічними та приватними інтересам

 

Суть спору: Платник податків звернувся до суду з вимогою скасувати податкові повідомлення-рішення, якими були нараховані податкові зобов’язання, в т. ч. штрафні санкції, з рентної плати за користування надрами для видобування природного газу. Позиція позивача ґрунтувалася на тому, що встановлені нові ставки збору за користування надрами та запроваджені ставки з рентної плати за користування надрами, зокрема із збільшенням ставок за користування надрами для видобування природного газу, у тому числі нафтового (попутного) газу з покладів, які повністю або частково залягають на глибині до 5  000 м, з 28% до 55%, прийняті законодавчим органом менше ніж за шість місяців до початку нового бюджетного періоду. Це не відповідає принципу сталості податкового законодавства.

 

Позиція ВС: Суди першої та  апеляційної інстанцій дійшли висновку, що контролюючий орган, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не дотримався принципу стабільності, передбаченого пунктом 4.1.9 статті 4.1 статті 4 ПК України [4.1.9. стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року].

 

Щодо наявності легітимної мети відступу Верховної Ради України від принципу стабільності оподаткування при запровадженні з 1 січня 2015 року ставок  рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин (в тому числі, газу природного (будь-якого походження) з покладів, які повністю або частково залягають на глибині до 5000 метрів) Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» №71 від 28.12.2014, ВС виходить з наступного.

 

Встановлення податків на користування природними ресурсами має пряму суспільну направленість та пряме вираження суспільного інтересу.

 

Постійний третейський суд(м. Лондон)[який розглядав справу провідшкодування шкоди акціонера платника податків Державою Україна] визнав, що держава Україна в такій ситуації має досить широкі повноваження щодо підвищення ставок у податковій сфері як тимчасовий крок реагування на надзвичайну ситуацію загальнодержавного рівня. Дослідивши ексклюзивні повноваження Парламенту щодо різкого підвищення рентної плати з серпня 2014   року й обґрунтованість засобів контролю газового ринку, Постійний третейський суд вказав, що стабільність має загальне застосування та не виключає підвищення розміру ставок, вимоги законодавства не можуть вважатися спеціальними зобов`язаннями, захищеними від подальших змін у застосовуваному законодавстві.

 

Порівняння наслідків підвищення ставок рентної плати за користування надрами для відповідних суб`єктів господарювання, зокрема для позивача (додаткове податкове навантаження як чинник, що призводить до зменшення активів) з фіскальним та соціальним ефектом, на досягнення якого це було направлено, зокрема, в частині реального забезпечення виконання функцій держави (збалансування бюджету і забезпечення  видатків на оборону, соціальний захист населення в складних економічних умовах фактичної військової агресії) свідчить на користь висновку, що підвищення ставок рентної плати не порушило норми Конституції України, було пропорційним у відповідній ситуації щодо втручання держави у право власності платників податків, для яких був встановлений обов`язок сплатити до бюджету додаткові кошти, а також забезпечило баланс між публічними та приватними інтересам.  Про вимушеність такого заходу з боку держави  свідчить і така обставина, як зменшення ставки рентної плати з 1 січня 2016 року до рівня, який був до 3 серпня 2014 року.

 

 

Зважаючи на конституційні засади визначення меж законодавчого регулювання податкових правовідносин та враховуючи відсутність свавільного втручання в права позивача у зв`язку з прийняттям Закону №71-VIII, позивач був зобов`язаний сплачувати рентну плату за ІІ квартал 2015 року за ставкою, встановленою пунктом 252.20 статті 252 ПК у редакції зазначеного Закону, який діяв станом на вказаний звітний податковий період.

 

Підсумовуючи наведене, ВС відступає від висновку в постановах від 07.09.2018 у справі № 826/18755/15, від 17.03.2021 № 816/846/16, від 01.07.2021 № 816/844/16 та формулює висновок, що  норми підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК не відміняють дію норми, якою встановлено (змінено) податок (збір) та/або будь-який елемент податку (збору) і яка запроваджена законом, що прийнятий пізніше, ніж за шість місяців до початку бюджетного періоду, в якому запроваджується податок (збір) та/або зміни будь-якого елементу податку (збору). Колізії між такою нормою та принципом стабільності немає, оскільки принцип стабільності застосовується в системному зв`язку з іншими принципами податкового законодавства. Така норма не застосовується лише тоді, якщо вона суперечить принципу верховенства права в контексті права платника податку на мирне володіння майном.

 

Результат: ВС скасував рішення попередніх судів та відмовив в задоволенні позовних вимог Платника податків.

 

***

ІІІ. ЄСВ. АТО

 

3.1. Сплата ЄСВ для суб’єктів господарювання, які були зареєстровані на території АТО

 

Постанова ВС від 12.04.2022  у справі за № 360/286/21

 

Стислий висновок: законодавча норма у період з 14.04.2014 по 12.02.2020 звільняла тільки від відповідальності та штрафних санкцій за несвоєчасну сплату ЄСВ, а не від обов’язку сплатити ЄСВ взагалі.

 

Суть спору: Позивач вважав, що вимога щодо стягнення недоїмки з ЄСВ за період з 14.04.2014 по 12.02.2020 є неправомірною, оскільки діяв п. 9-4 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464.

 

Позиція ВС: Правомірною є спірна вимога за несвоєчасну сплату єдиного внеску та заборгованості за 2015–2020 роки, оскільки платник був звільнений від обов’язків зі сплати єдиного внеску щодо своєчасного нарахування та сплати у період з 14 квітня 2014 року до 12 лютого 2020 року.

 

З 13 лютого 2020 року платник має виконувати обов’язки зі сплати єдиного соціального внеску відповідно до положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», який на час формування спірної вимоги не містив положень щодо звільнення від виконання обов’язків, установлених статтею 6 цього Закону

 

Стосовно посилань позивача, що до спірної вимоги увійшов борг (недоїмка), яка утворилася під час дії  пункту 9-4 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464, Суд звертає увагу на те, що абзац третій пункту 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 звільняв платника від відповідальності, штрафних та фінансових санкцій, передбачених цим Законом, але не скасовував повністю обов`язків платника єдиного внеску (висновок Верховного Суду у справі № 812/292/18 від 30 березня 2018 року).

 

Судом встановлено що на час формування спірної вимоги про сплату боргу (02 вересня 2020 року), норма, яка тимчасово звільняла позивача від виконання обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI (своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок) втратила чинність.

 

Результат: відмовив в задоволенні касаційної скарги позивача (ФОП).

 

***

 

IV. ІНСПЕКЦІЙНІ ВІДВІДУВАННЯ ДЕРЖПРАЦІ

 

 4.1. Щодо інспекційного відвідування громадських організацій інспекцією праці

 

Постанова ВС від 13 квітня 2022 року у справі № 280/3866/19

 

Стислий висновок: інспекційне відвідування громадських організацій (неприбуткових установ) інспекцією праці є протиправним.

 

Суть спору: Позивач є громадською організацією, а не суб’єктом господарювання, та заявив про скасування наказу  про проведення заходів державного нагляду (контролю).

 

Позиція ВС: Приписи Конвенції Міжнародної організації праці 1947 року № 81 про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, Конвенції Міжнародної організації праці 1969 року № 129 про інспекцію праці в сільському господарстві, ЗУ «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», якими керуються органи Держпраці при проведенні перевірки, не поширюються на громадські неприбуткові організації, оскільки вони не здійснюють господарської діяльності.

 

Щодо посилання відповідача у наказі про проведення інспеційного відвідування на Конвенцію №№ 81, 129 ВС зазначив, що з аналізу норм вказаних Конвенцій не вбачається, що їх приписи поширюються на громадські організації.

 

Результат: підтримано позицію апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог громадської організації.

 

***

Якщо у Вас є потреба у консультуванні з податкових питань чи їх вирішенні, будемо раді допомогти.

 

Детальніше дізнатися про нас та наші здобутки можна на нашому сайті.

 

 

Для отримання вичерпних відповідей на Ваші запитання

просимо звертатися до Адвокатського бюро «Власова «Вектор»

контактна особа: Євген Власов 

податковий адвокат  

+380 67 86 244 17 | ev@legalvector.com.ua