Чи треба дисконтувати поточну кредиторську заборгованість?

З 2017 року дохід для цілей оподаткування почав визначатися за правилами бухгалтерського обліку (пп. 134.1.1 п 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України (далі – «ПКУ»), а податківці отримали можливість покращувати свої навички в сфері бухгалтерського обліку під час податкових перевірок платників податків. Якщо донедавна контролери приділяли увагу податку на додану вартість, то вже з 2018 року черга дійшла і до податку на прибуток.

 

Війна з податковими ямами та транзитерами є класикою судової практики, проте час від часу з’являються нові типи спорів з фіскалами: повернення надмірно сплаченого податку на прибуток внаслідок сплати авансів у минулих податкових перевірках, відображення показників податкового кредиту в системі електронного адміністрування податку на додану вартість тощо.

 

Останнім часом контролери потрохи відходять від класики та урізноманітнюють свою роботу, а дисконтування має стати новим типом «озброєння» фіскальної служби, у зв’язку з чим з’являються перші «ластівки» - судові рішення.

 

Основні баталії точаться навколо визнання зобов’язань платника податків перед своїми контрагентами поточними чи довгостроковими, і, відповідно, виникнення обов’язку у такого платника щодо дисконтування відповідних зобов’язання.

 

Визначення поняття «зобов’язання» за цивільним законодавством та бухгалтерським обліком

 

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України (далі – «ЦКУ») зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов’язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов′язку.

 

У свою чергу, відповідно до положень Національних правил (стандартів) бухгалтерського обліку за № 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затверджених Наказом Мінфіну України за № 73 від 07.02.2013 (далі – «П(С)БО за № 1») зобов’язання – заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої у майбутньому , як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

 

З урахуванням, положень п. п. 5, 6 П(С)БО за № 11 «Зобов’язання», затверджених Наказом Мінфіну за № 20 від 31.01.2000 (далі – «П(С)БО за № 11») зобов’язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигід у майбутньому внаслідок його погашення.

 

З метою бухгалтерського обліку зобов’язання поділяються на: (1) довгострокові, (2) поточні, (3) непередбачені зобов’язання, (4) доходи майбутніх періодів.

 

Дисконтуванню підлягає не все

 

Відповідно до П(С)БО за № 11 поточні зобов’язання - зобов′язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протягом дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу.

 

Натомість, довгострокові зобов′язання - всі зобов′язання, які не є поточними зобов′язаннями та відображаються в балансі за їх теперішньою вартістю.

 

Визначення поняття «теперішня вартість» наведене в п. 4 П(С)БО за № 11, відповідно до якого теперішня вартість - дисконтована сума майбутніх платежів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), яка, як очікується, буде необхідна для погашення зобов′язання в процесі звичайної діяльності підприємства.

 

У свою чергу, поточні зобов’язання відображаються в балансі за сумою погашення, що дорівнює саме недисконтованій сумі грошових коштів або їх еквівалентів, яка, як очікується, буде сплачена для погашення зобов’язання в процесі звичайної діяльності підприємства.

 

Отже, відповідно до норм національних стандартів, лише довгострокові зобов’язання на які нараховуються відсотки, відображаються в балансі за дисконтованою сумою майбутніх платежів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), яка, як очікується, буде необхідна для погашення зобов′язання в процесі звичайної діяльності підприємства.

 

Як завжди, судова практика неоднозначна

 

За змістом п. 7, 8 і 10 П (С)БО 11 до довгострокових зобов′язань належать: довгострокові кредити банків; інші довгострокові зобов′язання; відстрочені податкові зобов′язання; довгострокові забезпечення.

 

За загальним правилом, довгострокові кредити банків, в силу положень п. 7 П(С)БО за № 11 є довгостроковими зобов’язаннями.

 

У свою чергу, довгострокове зобов′язання за кредитною угодою, умови якої порушені, вважається довгостроковим, якщо (1) позикодавець до затвердження фінансової звітності погодився не вимагати погашення зобов′язання внаслідок порушення; (2) не очікується виникнення подальших порушень кредитної угоди протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

 

Натомість, до поточних зобов′язань, серед іншого, належать, або короткострокові кредити банків, або поточна кредиторська заборгованість за довгостроковими зобов′язаннями.

 

Поточні зобов′язання за відсутності угод з позикодавцем про продовження строку повернення набувають статусу прострочених поточних зобов′язань із невизначеним строком погашення, і такі прострочені зобов′язання за кредитами є поточними зобов′язаннями, які не підлягають дисконтуванню (Рішення Окружного адміністративного суду м. Києві від 26.02.2019 у справі за № 640/437/19).

 

Однак уже в іншому податковому спорі (справа № 826/16321/18), суд дійшов до інших висновків:

 

У 2016 році українською компанією від нерезидента була отримана позика. Строки повернення коштів за даною позикою неодноразово змінювалися. У зв’язку з чим, фіскальний орган визнав наявну кредиторську заборгованість за договором позики, отриманою від нерезидента, як дострокові зобов’язання, що підлягають дисконтуванню шляхом вирахування різниці між майбутньою та теперішньою вартістю зобов’язання. Незважаючи на те, що суд підсумував, що такі зобов’язання за своєю суттю все таки є довгостроковими, проте задовольнив позовні вимоги платника податків закцентувавши увагу на тому, що:

 

(1) податківці при визначенні дисконтування повинні були взяти до уваги не тільки суму боргу, але й відсотки за позикою,

 

(2) теперішня вартість позики, в розмірі 680 тис. доларів США, на всі звітні дати після 2016 року (дати отримання позики) є більшою аніж балансова вартість такої позики,

 

(3) національними стандартами (положеннями) бухгалтерського обліку, а також органами, на які покладено регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності, не визначено методологію щодо визначення справедливої та амортизованої вартості фінансових зобов′язань, відсутні будь-які роз′яснення з боку контролюючих органів або практика такого дисконтування, підприємство не зобов′язане визначати методологію оцінки фінансових зобов′язань самостійно, а ДФЗ не має права визначати цю методику та давати вказівки платнику податків щодо методики (Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.12.2018 за № 826/16321/18, залишено без змін Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.02.2019).

 

Податкові спори щодо визначення зобов’язань довгостроковими чи поточними з огляду на необхідність дисконтування є досить новими для сучасної судової практики, а податківцям та суддям доводиться заглиблюватися в нюанси бухгалтерського обліку. Останнє слово має сказати Верховний Суд.

 

Якщо виникли додаткові питання, чи необхідність визначення перспектив оскарження податкового органу конкретно в Вашій справі, будемо раді допомогти!

 

Матеріал розміщений 01.06.2019 та не є юридичною консультацією чи правовим аналізом ситуації. За більш докладнішою інформацією звертайтеся до Адвокатського бюро "Власова "Вектор" +380 67 86 244 17

 

X