finadv.ltd :: Адвокатське бюро «ВЕКТОР» :: Податковий адвокат :: Оскарження податкових повідомлень-рішень фіскальної служби, штрафів Держпраці :: Розблокувати накладну ::
 

Переривання позовної давності – могутній інструмент у руках платників податків

Переривання строку позовної давності може бути корисним інструментом для платників податків, що дозволить не зараховувати наявну кредиторську заборгованість перед контрагентами в свій загальний дохід для цілей оподаткування з податку на прибуток. У свою чергу, податківці часто бачать у цьому зловживання та приймають відповідні податкові повідомлення-рішення.

 

З цього приводу сформувалися правові позиції оновленого касаційного суду, що дає змогу підприємцям, оцінивши наявні у них первинні документи, прийняти певне рішення: відстоювати свою позицію в суді, попередньо підготувавши відповідні документи, або ж здатися на милість інспекторам з фіскальної служби.

 

Позовна давність – це мікс «цивільного» та «податкового»

 

У чинній редакції ст. 14 Податкового кодексу України (далі – «ПКУ») визначено, що до безнадійної заборгованості  відноситься, зокрема, і заборгованість строк давності якої минув.

 

Як відомо, відповідно до ст. ст. 256, 257 Цивільного кодексу України (далі – «ЦКУ») кредитор саме в межах позовної давності вправі звернутися до суду за захистом свого порушеного права (напр., стягненням заборгованості), і, за загальним правилом, такий строк складає три роки. У іншому випадку, згідно з положеннями ст. 268 ЦКУ вимоги такого кредитора в суді залишаються без розгляду.

 

Чинне цивільне законодавство не допускає можливості сторонам договірних відносин зменшувати строк позовної давності (ч. 2 ст. 259 ЦКУ), проте передбачає можливість збільшувати - через відповідні формулювання в угодах.

 

Обачливі платники податків збільшують строки позовної давності з огляду на податкові ризики та можливість стягнення заборгованості за межами стандартної позовної давності в три роки. Податківці намагаються «не помічати» «нестандартний» строк позовної давності та визнають поточну кредиторську заборгованість як безнадійну, на відміну від Феміди, яка підтримує позицію бізнесу (для прикладу, Постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від  19.02.2019 у справі за № 824/401/18-а, Постанова П’ятого апеляційного адміністративного суду від 14.02.2019 у справі за № 815/5235/17).

 

Однак слід не зловживати подібним інструментом, оскільки сам по собі факт пред’явлення під час податкової перевірки відповідної додаткової угоди про збільшення позовної давності досліджується в судовому порядку.

 

Так, платнику податків вдалося, програвши в першій інстанції, перемоги в апеляційній, обґрунтовуючи позицію тим, що, по-перше, відсутність посилання відповідної угоди в Додатку № 4 до акту перевірки не свідчить про те, що дійсно такої угоди інспекторам не надавалося, по-друге, сам додаток не містить підписів посадових осіб платника, по-третє, саме контролюючий орган в силу приписів ст. 77 Кодексу адміністративного суду України (далі – «КАСУ») повинен довести правомірність прийнятого рішення, по-четверте, в самому додатку відсутній чіткий перелік документів, які перевірялися, адже документи перевірялися вибірковим порядком, про що було зазначено в самому додатку (Постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2018 у справі за № 804/2835/17).

 

Переривання позовної давності – панацея?

 

Додатково застосування інститут «переривання позовної давності» може стати у пригоді платника податків.

 

Так, відповідно до ст.  264 ЦКУ перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов′язку, а після такого переривання, позовна давність розпочинається знову і до нового строку час, що минув до переривання не зараховуються.

 

Виникає нагальна проблема з доказуванням вчинення боржником (платником податків) дій щодо визнання заборгованості, а отже і застосуванням положень ст. 264 ЦКУ.

 

На думку суду касаційної інстанції, підписання сторонами актів звірок взаєморозрахунків не вказує на визнання заборгованості, оскільки цей акт посвідчує стан розрахунків та наявність заборгованості, яка рахується у складі бухгалтерського обліку платників податків, а тому положення ст. 264 ЦКУ не застосовується до спірних відносин, оскільки заборгованість є визнаною сторонами і не потребує визнання. Наявність заборгованості, що обліковується в балансі, або за балансом господарюючих суб′єктів сама по собі не вказує на переривання перебігу строку позовної давності за вимогами про стягнення зазначеної заборгованості (Постанова Верховного Суду (далі – «ВС») від 22.05.2018 у справі за № 825/1468/17).

 

Подібної позиції дотримувався і Вищий адміністративний суд. Так, з урахуванням позиції суду, викладеної в Ухвалі від 25.03.2014 у справі за № 2А/0570/10779/12 акт звірки взаєморозрахунків не може вважатися діями, які б свідчили, що боржник визнав себе зобов′язаною особою по відношенню до кредитора та такий документ не може вважатися підставою для перерви перебігу строку позовної давності стосовно заборгованості боржника. При цьому акт звірки взаєморозрахунків не фіксує здійснення жодних господарських операцій, містить у собі тільки зведені відомості про бухгалтерський облік, додаткова угода до договору не містить у собі визнання боржником свого боргу, а тільки визначає строк поставки товару поза межами строку позовної давності.

 

Натомість уже в 2019 році в справі за № 820/5386/16 колегія ВС дійшла діаметрально протилежного висновку в дослідженні  природи акту звірки: до дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов′язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати зокрема підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.  Суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що підписання з боку Голови правління акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості та часткова поставка товару свідчить про переривання строку позовної давності та початку його перебігу відповідно до положень ст. 264 ЦКУ.

 

Отже, не слід сподіватися виключно на акт звірки як на єдину підставу визнання заборгованості та переривання позовної давності.

 

Іншим документом, який потенційно засвідчить факт переривання може стати гарантійний лист боржника, направлений кредитору. Відповідно до правової позиції ВС, викладеної в Постанові від 07.08.2018 у справі за № 2А/1770/3569/2012, з огляду на факт визнання позивачем своєї заборгованості перед контрагентом шляхом направлення на адресу контрагента листа, відсутні підстави вважати строк позовної давності за розглядуваною заборгованістю таким, що сплинув.

 

Натомість слід пам’ятати, що значно посилить правову позицію не тільки факт направлення листа, але й наявність доказів отримання такого листа контрагентом, про що зазначила колегія ВС у справі за № 813/3527/14 (Постанова ВС від 05.03.2019): у справі, що розглядається, позивач, вказуючи на факт визнання ним своєї заборгованості перед кредитором та, як наслідок, відсутність підстав вважати строк позовної давності за розглядуваною заборгованістю таким, що сплинув у другому кварталі 2008 року, посилався на листи про продовження терміну дії договору, однак жодних доказів на підтвердження їх надіслання/вручення контрагенту не представив.

Таким чином, застосування строку позовної давності (збільшення, переривання) може бути ефективною зброєю платників під час податкових перевірок, головне – зважати на правильність оформлення документів та вчасність їх подачі.

 

Матеріал розміщений 10.12.2019 та не є юридичною консультацією чи правовим аналізом ситуації. За більш докладнішою інформацією звертайтеся до Адвокатського бюро "Власова "Вектор" +380 67 86 244 17